Лірика. Пафосно. Трохи високої [майже] поезії про суть роботи.

Як ви вже зрозуміли, я – психолог. Той, що практичний. Магістр практичної психології.

Я люблю психологію. Дуже люблю. Просто навіть от love, а не like. Вважаю її основою основ у світі людей. Бо правда ж,  у цьому світі людей от яка по великому рахунку різниця – чи пласка Земля, чи вміли динозаври літати, скільки каратів у діаманті лютої подруги,  хто побудував єгипетські піраміди  і скільки знаків після коми у числі Пі, якщо все це ми сприймаємо виключно завдяки роботі нашої психіки? Нема психіки – нема нічого. Нема психіки – нема нас. Зламалась психіка – і світ навколо вже не такий, як був ще вчора.

Я знайшла свою зухвалу професійну психологічну відповідь на питання «у чому сенс життя кожної людини?». Сенс кожного земного людського життя – бути щасливим. Егоїстично, банально, зарозуміло і майже єретично. Всілякі там високі місії порятунку світу в цілому і по частинах  – залишмо їх політикам, релігії і мистецтву.  Проста арифметика: якщо кожен подбає про своє  власне щастя – то на планеті раптом виявиться  7 мільярдів щасливих людей.  [От слово ж таке заїзжене «щастя» – а в ньому сенсів мільярди мільярдів. Мільярди унікальних неповторних особистих значень оцього простого, затертого до дірок, зашарпаного в соцмережевих премудрих цитатах слова «щастя»].

Як не крути – людина йде до психолога за щастям. За втраченим чи ще не знайденим. Що характерно, йде таки переважно за чужим, а не за своїм щастям (про це буде ще не одна стаття). [Людина щиро дивується і навіть злиться, що, виявляється, треба і можна шукати лише своє щастя. Як це так – своє? Але ж так хотілося врятувати чоловіка/сина/маму/зятя? Як це так –  подумати про власне щастя? А от так – а хоча б для початку тому, що чи може нещаслива людина зробити щасливими інших? І що вона може знати про щастя інших, якщо не розібралась зі своїм?]

Можливо найболючіша, але найправдивіша правда моєї професії у тому, що у психолога нема мікстури по імені Щастя. Більше того – нема не те що мікстури, а й навіть рецепта на її виготовлення нема.

А що ж тоді є? А назвемо це просто ліхтарик. Ліхтарик професійних знань. Щоб світити у чужому темному заплутаному внутрішньому лабіринті. До ліхтарика є ще дзеркало – щоб показувати клієнту ті освітлені закутки лабіринту, куди він сам заглянути з різних причин просто не міг.

Вихід завжди є. І навіть не один. Ви і без мене знаєте, звідки нема виходу (Джонні Депп вам сказав раніше за мене). В усіх інших випадках він є. Захочете – ми його знайдемо.

Я не чарівник – я просто люблю свою роботу. Чуда не буде  – буде робота у лабіринтах. Це найбільший подарунок, який Ви самі собі і цьому світу можете зробити.

Не забудьте прожити своє життя. Саме прожити. Саме своє.

Приходьте, по-чесному найцінніша і найприбутковіша інвестиція – це інвестиція у самого себе.